Стародавні греки називали гарпіями крилатих дочок Тифона, які охороняли вхід в Тартар. Жахливі і прекрасні одночасно, вони викрадали душі маленьких дітей, раптово наскакуючи і безслідно зникаючи, як вітер. Слово «гарпія» має грецьке коріння - воно походить від дієслова «harpazein», що означає «викрадати».
Південноамериканська гарпія (лат. Harpia harpyja) стала тезкою цих диких півжінок-напівптахів невипадково. Ця величезна хижачка з сімейства яструбиних користується поганою славою. Індіанці вірили, що один її удар дзьобом здатний роздрібнити череп дорослій людині, а сама вона постійно дратівлива і агресивна. Проте, приручити її вважалося великою честю, а її пір'я представлялио собою вкрай коштовну прикрасу.
На жаль, кількість південноамериканських гарпій постійно скорочується. У ряді країн цей лісовий орел знаходиться під охороною, крім того, він внесений до Міжнародної Червоної Книги. І все ж тропічні ліси Центральної і Південної Америки, які гарпія вподобала для розмноження і полювання, на жаль, продовжують активно вирубувати, що призводить до зникнення багатьох видів звірів і птахів.
Південноамериканська гарпія дуже сильна. Довжина її тіла від 90 до 110 см, а розмах крил близько двох метрів. Причому самки майже вдвічі більші за самців: вони важать більше дев'яти кілограм, тоді як вага самців зазвичай не перевищує 4,8 кг.
На світло-сірій голові красується чорний, загнутий вниз дзьоб і темні очі. Приходячи в збудження, гарпія піднімає широкі темні пір'я на голові майже вертикально вгору, що робить їх схожими на невеликі ріжки або вуха. Є думка, що це надає її слуху додаткову гостроту.
Спина південноамериканської гарпії розфарбована в темно-сірий колір, живіт білий, крила і хвіст мають чорно-білі смуги, на шиї красується чорний нашийник.
На надзвичайно великих і потужних лапах є чудова зброя: кожен палець закінчується довгим і гострим десятисантиметровим чорним кігтем. Цими лапами птах здатний піднімати достойну вагу - при бажанні, може потягти невелику собаку або навіть молоду косулю.
Харчуються американські гарпії, в основному, мавпами і лінивцями, періодично розбавляючи свій раціон опосумами, носухами та папугами ара.
Крім того, це єдині хижаки, яким під силу впоратися з деревними дикобразами. На полювання вилітають вдень, вважаючи за краще шукати здобич на самоті. Однак живуть парами, багато років залишаючись вірними один одному.
